​

Діагностика ВІЛ-інфекції

​

   Серологічна діагностика ВІЛ-інфекції (тобто лабораторне дослідження крові) є основною при виявленні ВІЛ-інфікованих осіб.

 

     Тестування на ВІЛ за клінічною насторогою (наявністю ВІЛ-індикаторних станів) у ЗОЗ є найбільш ефективною та дієвою моделлю. Це дозволяє знизити захворюваність, смертність, рівень передачі ВІЛ та економічний вантаж на систему охорони здоров’я.

​

Тестування на ВІЛ

Наразі в Україні близько 245 тисяч людей живуть з ВІЛ і близько 90 тисяч ВІЛ-інфікованих людей, які наразі ще залишаються не діагностованими та не знають про свій ВІЛ-позитивний статус. Для того, щоб покращити виявлення ЛЖВ, необхідно проводити тестування на ВІЛ. 

​

До тестування на ВІЛ є покази, які визначені наказом МОЗ №794 «Про удосконалення системи управління якістю лабораторних досліджень у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу». 

​

Людині, яка мала незахищений статевий акт, рекомендовано пройти тестування на ВІЛ щонайменше через чотири тижні після ситуації. Також не рідше одного разу на рік потрібно проходити тестування на ВІЛ людям, які належать до ключових та уразливих груп. Ще одна категорія людей, яким необхідно пропонувати тестування на ВІЛ-інфекцію, це люди з індикаторними станами та симптомами, що можуть свідчити про ймовірність ВІЛ-інфекції в організмі.

​

Зокрема до таких станів та симптомів відноситься: немотивована втрата ваги тіла або лихоманка тривалістю понад 1 місяць, вірусний гепатит B та/або C, симптоми туберкульозу, молочниця ротової порожнини або грибкове ураження нігтів, рецидивуючі бактеріальні інфекції верхніх дихальних шляхів або бактеріальні пневмонії.

​

Також тестування на ВІЛ обов’язково пропонується, донорам крові або її компонентів, дітям, які народжені матерями з ВІЛ-інфекцією, та вагітним жінкам.

​

В Україні отримати послуги з тестування на ВІЛ-інфекцію можна:

— в закладах охорони здоров’я, що гарантовано 13 пакетами програми медичних гарантій (це сімейні лікарі, заклади амбулаторного та хірургічного профілів та інші),

— на базі неурядових організацій, що працюють з ключовими та уразливими групами людей,

— вдома та самостійно за допомогою оральних тестів, які можна замовити безоплатно на сайті prozdorovia.in.ua, http://oraltest.org.ua/.

​

Знайти найближчий пункт тестування на ВІЛ можна у чат-боті #ТЕСТпоруч https://t.me/HIVfree_bot та на сайті https://testporuch.phc.org.ua/. Тут можна зрозуміти власні ризики щодо ВІЛ, а також дізнатися де і як пройти тестування: у медичному закладі, дружній неурядовій організації чи самостійно вдома. 

 

   Медичний нагляд за пацієнтами розпочинається з дати встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції, здійснюється систематично і триває протягом усього життя пацієнта та передбачає періодичні медичні огляди, лабораторні, інструментальні обстеження та консультації інших спеціалістів. Медичний нагляд за пацієнтами має бути комплексним, зосередженим на потребах пацієнтів, здійснюватися командою фахівців за принципом «рівний-рівному».

​

   Медичні огляди, лабораторні та інструментальні обстеження, консультування пацієнтів здійснюються відповідно до "Клінічного протоколу антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12 липня 2010 року № 551. Періодичність та обсяги медичних оглядів залежать від стадії ВІЛ-інфекції та від темпів прогресування захворювання.

​

             Обов’язкові лабораторні обстеження, які проводяться не рідше одного разу на рік:

​

• Визначення кількості CD4-лімфоцитів (абсолютна кількість та відсотковий вміст);

• Визначення вірусного навантаження ВІЛ у плазмі крові;

• Загальноклінічне дослідження крові (з визначенням гемоглобіну, еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитарної формули, абсолютної кількості лейкоцитів);

• Біохімічне дослідження крові (білірубін та його фракції,  аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, лужна фосфатаза, сечовина, креатинін);

• Загальноклінічне дослідження сечі.

​

Лікування від ВІЛ/СНІДУ (антиретровірусна терапія)

Антиретровірусна терапія (АРТ) є невід’ємним компонентом програми надання комплексної медичної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, поруч із профілактикою та лікуванням від опортуністичних інфекцій, паліативною допомогою.

Метою АРТ є максимальне пригнічення розмноження ВІЛ в організмі, відновлення функції імунної системи, продовження та підвищення якості життя ВІЛ-інфікованих людей. Клінічний протокол АРТ дорослих та підлітків ураховує рекомендації ВООЗ, специфічні особливості системи охорони здоров’я, спектр антиретровірусних препаратів, зареєстрованих в Україні, можливості контролю терапії.

​

Принципи лікування:

​

• АРТ триває все життя;

• прийом препаратів не можна переривати;

• необхідно суворо дотримуватися часу і дозування прийому препаратів;

• потрібні лабораторний контроль за лікуванням та соціально-психологічна підтримка прихильності до нього.

 

В Україні антиретровірусні препарати доступні для кожної людини з ВІЛ та надаються безкоштовно. Протестуватися й отримати терапію можна у закладах охорони здоров’я, обласних та міських СНІД-центрах та кабінетах довіри.

​

​

Доконтактна профілактика ВІЛ (PREP)

Доконтактна профілактика ВІЛ (PrEP) — це прийом антиретровірусних препаратів для зниження ризику інфікування ВІЛ. PrEP є додатковим до бар’єрної контрацепції методом профілактики для людей, які мають високий ризик інфікування ВІЛ. 

​

Серед них партнери людей, які живуть з ВІЛ, чоловіки, що практикують секс з чоловіками, люди, які надають сексуальні послуги за винагороду, люди, які вживають наркотичні засоби ін’єкційно. Також, якщо людина практикує секс з одним або кількома партнерами, ВІЛ-статус яких їй невідомий, їй варто розглянути опцію прийому доконтактної профілактики ВІЛ. 

Разом із презервативами людина, яка приймає PrEP, має понад 99% захисту від передавання ВІЛ статевим шляхом. PrEP приймають перорально щодня по одній таблетці.

​

Із вересня 2015 року Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує PrEP як додатковий до бар’єрного захисту метод профілактики ВІЛ для людей, які мають високий ризик інфікування. Детальніше про PrEP: https://prep.phc.org.ua.

​

​​

Постконтактна профілактика інфікування ВІЛ в умовах воєнного часу

Війна в Україні змінила не лише нас, а й увесь світ. Зараз кожен із нас воює по-своєму: хтось — у лавах ЗСУ, хтось — у територіальній обороні, а хтось — у медичних закладах, продовжує надавати допомогу. Українці щодня борються за свої свободу й життя.

​

Проблеми, які принесла війна, ще довго будуть нагадувати про себе. Проте є речі, на які ми здатні вплинути вже зараз. Через війну в Україні є ризик збільшення поширення ВІЛ-інфекції, зокрема через сексуальне насильство, більшу кількість оперативних втручань, травм, у тому числі ушкоджень серед медичних працівників як на полі бою, так і на робочому місці.

​

Одним із способів попередити інфікування ВІЛ є вчасне та правильне застосування медикаментозної постконтактної профілактики (далі — МПКП) відповідно до «Стандартів охорони здоров’я доконтактної та післяконтактної медикаментозної профілактики інфікування ВІЛ». Це передбачає приймання антиретровірусних препаратів невдовзі після травми чи контакту, аби перешкодити інфікуванню ВІЛ.

​

МПКП призначають і здійснюють якомога швидше, але не пізніше 72 годин після контакту, у результаті якого потенційно могло статися передавання ВІЛ. До таких контактів належать:

незахищені статеві контакти — передусім статеві контакти, які супроводжуються насильством, пошкодженням або зісковзуванням презервативу. На жаль, із початком війни в Україні значно збільшилася кількість випадків сексуального насильства, спричиненого російськими агресорами; контакти під час професійної діяльності (медичні працівники, працівники правоохоронних органів, військовослужбовці) — поранення гострими інструментами, зброєю, забрудненими кров’ю або іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами. Внаслідок бойових дій збільшується кількість контактів із кров’ю людей з невідомим ВІЛ-статусом. Також збільшується кількість оперативних втручань, що може підвищити ризик інфікування ВІЛ.

Речовини, під час контакту з якими необхідно застосовувати МПКП:

• кров;

• слина із домішками крові;

• виділення статевих органів;

• спинномозкова, амніотична, перитонеальна, синовіальна, перикардіальна чи плевральна рідини.

 

Алгоритм дій після ймовірного контакту з ВІЛ

(відповідно до Порядку проведення екстреної постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції в працівників при виконанні професійних обов’язків)

​

Якщо така можливість є, надайте постраждалому першу допомогу:

• негайно вимийте місце контакту з милом — потримайте поранену поверхню тіла під струменем проточної води кілька хвилин чи поки кровотеча не припиниться (якщо доступу до проточної води немає, застосовуйте дезінфекційний гель або розчин для миття рук);

• якщо небезпечна рідина потрапила в очі — промийте око водою або фізіологічним розчином. Не застосовуйте подразнювальні речовини, як-от мило, спирт, дезінфекційний гель тощо;

• якщо небезпечна рідина потрапила в ротову порожнину — слід виплюнути рідину, прополоскати рот кілька разів водою або фізіологічним розчином;

• у разі укусу з порушенням цілісності шкіри — промийте рану водою, видаліть некротизовані тканини, обробіть рану дезінфікувальним засобом та подбайте про антибактеріальну терапію.

Зверніть особливу увагу на те, що НЕ можна робити:

• стискати, терти пошкоджене місце;

• відсмоктувати кров із рани;

• використовувати такі речовини, як спирт, йод, перекис водню;

• накладати пов’язку;

• знімати контактні лінзи під час промивання очей (вони створюють захисний бар’єр).

 

Порадьте постраждалому звернутися до найближчого закладу охорони здоров’я чи АРТ-сайту по медичну допомогу якомога швидше — перші 72 години після контакту є вирішальними для профілактики передавання ВІЛ.

​

​Показання для призначення МПКП:

• звернення менше, ніж через 72 години після контакту;

• людина, яка контактувала з потенційним джерелом інфікування ВІЛ, не є ВІЛ-інфікованою;

• людина, яка є потенційним джерелом інфікування ВІЛ, є ВІЛ-інфікованою або її ВІЛ-статус невідомий;

• мав місце контакт із кров’ю, потенційно небезпечними біологічними рідинами (сперма, вагінальні виділення, спинномозкова рідина, синовіальна рідина, плевральна рідина, перитонеальна рідина, перикардіальна рідина або амніотична рідина), потенційно небезпечними біологічними рідинами, які містять домішки крові (слина, виділення з носової порожнини, піт, сльози, сеча, кал, блювотиння, мокротиння);

• мав місце проникаючий у шкіру контакт зі спонтанною кровотечею, або глибокий укол, або розбризкування значної кількості рідини на слизову оболонку, або тривалий контакт небезпечного матеріалу із пошкодженою шкірою;

• якщо відбулося проникнення крізь шкіру щойно використаної порожнистої голки, іншого гострого предмета чи зброї з видимим забрудненням кров’ю;

• мало місце насильство сексуального характеру.

​​

Пацієнтам, які підлягали, але не отримали МПКП протягом 72 годин, необхідно призначити тестування на ВІЛ через 3 місяці, поінформувати про ризики інфікування та засоби профілактики.

​

Ризики, що не є підставою для початку МПКП:

• людина, яка мала контакт, уже має ВІЛ-позитивний статус;

• з’ясовано, що потенційне джерело інфікування є ВІЛ-негативним;

• контакт відбувся з рідинами тіла, які не становлять значного ризику, як-от сльози, слина без домішок крові, сеча та піт;

• минуло понад 72 години від моменту, коли стався контакт із потенційно небезпечними речовинами та неушкодженою шкірою.